Київський кобзарський цех

Спочатку було Слово. Було Слово, Пісня, Музика. І став Бог. І створив Бог бандуру, небо, землю і кобзарів. Одного разу їх погані люди постріляли, а інструменти понівечили. А Георгій Кирилович Ткаченко грав і грав, і малював, і жив довго. І музиці нема кінця, бо то - безмежна річ.

(З історії Київського кобзарського цеху)

Попри все, кобзарська традиція таки дійшла до наших днів завдяки художникові й музиканту Георгію Ткаченку. Навчаючись у Харківському художньому училищі, він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів - Петра Древченка. Традиційний (або харківський) спосіб гри на бандурі передбачає гру на всіх струнах обома руками. Це дозволяє одночасно використовувати майже весь діапазон інструмента. Саме цією повнозвучністю і водночас прозорістю, кришталевою чистотою акордів і відрізняється традиційна бандура від важкої концертної. В репертуарі Георгія Кириловича було вісім народних дум і десятки пісень, псалмів, танців. Він склав початковий курс гри на діатонічній бандурі. Завжди був оточений молоддю. В 70-х роках XX ст. Георгій Ткаченко заснував Київський кобзарський цех. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували мистецтво й світоглядно-філософські надбання кобзарства і передають їх молоді.